Minibooks
Мир миниатюрной книги

Корзина пуста

Перлини Лесиного перекладу

25.02.2015

Любов Цай

Леся Українка.... Гордість української літератури. Її твори бентежать серця і душі читачів багатьох поколінь, що прийшли в світ після неї. Окрім дорогоцінної літературної спадщини, що вона лишила нам у вигляді неперевершених поезій, поем, драм, Леся Українка залишила по собі низку перекладів. Згадаю лишень кілька з них: це уривки з поеми «Конрад Валленрод» А.Міцкевича, «Німфи» І.Тургенева, «Каїн» Д.Байрона, «Неминуча» М.Метерлінка, «Божественна комедія» Данте.


В перекладацькому доробку Лесі Дуже багато поезій Гейне, італійських пісень, ліричних пісень давнього Єгипту. Слід зазначити, що Леся Українка перекладала російською мовою і твори І.Франка. Серед них оповідання «Сам виноват», «Хороший заработок», «На дне» та інші.
Переклади Лесі Українки відзрізняють висока мовна культура, пильна увага до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.
Микола Гоголь... Гордість української і російської літератури, загадковий трагік і гуморист, історик і оповідач, тонкий психолог і знавець традиції.
Його твори стали енциклопедією побуту, звичаїв, моралі, особливостей національного світогляду, міфології та фольклору українського народу. Це про нього Остап Вишня писав: «Гоголь дав незрівнянні своєю чарівною красою й правдивістю картини української природи, людських характерів, правдивої історії народу...
Хто не знає незрівнянних, чарівних гоголів-ських описів Дніпра, української ночі, українського степу і т. д. і т. ін.?
Гоголеве слово наснажене духом українського народу, напоєне ароматом рідної мови».
Нам ще належить віднайти в його творчості такі глибини, яких ми ще не осягнули і не осмислили. «Знаю, що моє ім’я після мене буде щасливішим за мене, і нащадки моїх земляків, можливо, з вологими від сліз очима ще промовлять примирення моїй тіні», — писав М.Гоголь.
Небу було завгодно розвести у часі цих двох без сумніву надзвичайно талановитих письменників, що, хоча й писали різними мовами, але дихали одним повітрям, виховувались у тих самих народних традиціях, обидва напувались з одного джерела народної мудрості, милувались неперевершеною красою україн-ської землі.
Мова Лесиного перекладу дуже соковита й милозвучна. Якщо уявити собі, що «Запропащу грамоту» написала б Леся Українка, а Микола Гоголь натомість перекладав її російською мовою, то, насмілюся припустити, що слово у слово його переклад збігся б з тим, що ми маємо в оригінальному тексті Миколи Васильовича «Пропавшая грамота». Це свідчить лише про гармонійне переплетення талантів цих двох достойників, що ними може пишатися україн-ський народ.
Дозволю собі зацитувати лише невеличку кількість з численних перлин Лесиного перекладу:
«...люду по вулицях такого, що аж в очу миготіло».

«Червоні, як жар, штани, ясний барвистий пояс, при боку шабля і люлька з мідяним цепком по самі п’яти, – запорожець, та й годі».
«Почали балакати, так що дід був уже зовсім і забувся про своє подоріжжя».
«Сонце пішло на спочивок, де-не-де горіли
замість нього червоні пасма; наоколо миготіли ниви, як празникові плахти чорнобривих
молодиць».
«Огник неначе сунувся назустріч, і перед козаками з’явилась корчма, похилена набік, мов тая баба на дорозі, ідучи
з веселих хрестин».

Запрошую читачів до приємного читання і сподіваюся, що ця невеличка книжечка принесе радість знайомства з перекладацькою майстерністю видатної Лесі Українки, що так трепетно, з любов’ю перенесла на український мовний ґрунт цю дотепну повість Миколи Гоголя.

Комментарии

Пока нет комментариев