Minibooks
Мир миниатюрной книги

Корзина пуста

«Зачароване місце» Гоголя у перекладі Л.Українки

23.04.2015

Л. Цай 

У творчому доробку Лесі Українки подибуємо чималий перелік видатних робіт, що приблизили до українського читача творчість видатних майстрів світової літератури, як от: Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Гончарова, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Ґете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюґо, Лесажа, Леопарді, Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича, Сирокомлі, Конопницької, Красицького, Крашевського, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших.

До речі, свій перший переклад поетеса зробила у тринадцятилітньому віці — вона із своїм старшим братом Михайлом (він виступав під псевдонімом Обачний) переклала українською мовою "Вечера на хуторе близ Диканьки" М. Гоголя. Звичайно, переклади з Гоголя, зокрема цей, що його читач матиме приємність познайомитися в цій маленькій книжецчці, був зредагований трохи пізніше, коли вже Леся стала відомою письменницею.

 До слова сказати, мама Лесі Українки, відома українська письменниця Олена Пчілка, так само лишила багату перекладацьку спадщину. З-під пера Олени Пчілки вийшло багато переспівів світової класики — Овідія, А. Міцкевіча, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо.  Так само серед інших перекладених нею творів М.В.Гоголя вона переклала і його «Зачароване місце».

Навряд чи варто тут списувати про чудовне українське звучання гоголівської оповідки — читач одразу, поринувши у читання, відчує і музику слова, і красу природу, і колорит тогочасного життя.

Я не цитуватиму тут якихось уривків і не наводитиму прикладів, що ними хотілося б поділитися. Скажу лишень про ті рядки, що передують оповідці і визначають, так би мовити, жанр цього твору.

У М.В.Гоголя читаємо: «Быль, рассказанная дьячком ***ской церкви».

Найчастіше слово «быль» перекладуть українською як «бувальщина».  І це абсолютно правильно, таке слово побутувало у народній мові, воно живе на сторінках творів найкращих представників красного письменства.

Погляньмо, як подає цей текст Леся Українка: «Билиця, розповідана дяком ***ської церкви». Просто не можна не подякувати Лесі Українці за те, що вона привертає увагу ще до одного такого милозвучного і гарного слова — «билиця»...

Це свідчить про те, що в мовній скарбниці українського народу є безліч дорогоцінних перлин, і ми мусимо пам’ятати про це, згадувати ці перлини, повертати їх до нашого повсякденного вжитку, прикрашати ними свою мову. Від того ми всі ставатимемо багатшими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комментарии

Пока нет комментариев